Бляшковий псоріаз (psoriasis vulgaris) — хронічне запальне захворювання, частота виникнення якого серед населення дуже коливається від країни до країни в залежності від географічного розташування, особливостей навколишнього середовища та генетичних факторів.
Найчастіше псоріаз виникає у європеоїдів, рідше — в азіатів та темношкірих.
В Європі та США показник захворюваності псоріазом (сумма всіх нових випадків) варіює від 1,5% до 3%. У Північній Європі захворюваність вища, ніж в Південній Європі.
Масштабне дослідження псоріазу, що було проведено в Швеції показало, що у чоловіків в цій країні захворюваність становить 2,3%, а у жінок — 1,5%. Тоді як в сусідній Данії — вже 3,2% у чоловіків та 2,5% у жінок. У лапландського населення Норвегії такої різниці в захворюваності між статями нема — в обох воно складає 1,4%. У не-лапландської популяції (тобто ескімосів та монголоїдів) захворюваність псоріазом теж низька, внаслідок, як вважається, загального генетичного фону. На Фарерських островах, що розташовані між Шотландією, Ісландією та Норвегією, середній рівень захворюваності серед населення визначено в 2,4%.
Як було зазначено вище, очікувана захворюваність псоріазом у Південній Європі нижче, ніж в Північній Європі, змінюючись від 1,3% у Німеччині до 1,55% в Хорватії і 1,58% у Об'єднанному Королівстві. Схожа частота (1,3%) спостерігається і серед населення Турції.
Дослідження, у яке було включено населення Італії у віці старше 45 років, дало цифру захворюваності псоріазом близько 3,1%.
Серед білого населення Північної Америки захворюваність оцінюється як така, що лежить в діапазоні від 0,5% до 2%, тоді як в Південній Америці в середньому вона становить 0,97%. Для порівняння, на відміну від Європи та Сполучених Штатів, в Азії та Африці частота виникнення псоріазу досить низька. Серед монголоїдів вона нижче 1%. Більш того, дослідження лейкоцитарного антигену людини (HLA) також демонструє аналогічні низькі рівні у ескимосів та монголоїдів. На Шрі-Ланці обчислена захворюваність становить 0,4%.
Бляшковий псоріаз частіше зустрічається у Східній Африці (тобто Кенії, Уганді), ніж в Західній Африці. Афроамериканське населення США, що належить до не-бантумовної гілки, має той же генетичний фон, що й населення Західної Африки. Це може пояснити досить низьку захворюваність псоріазом серед афроамериканців.
В Австралії було проведено велике дослідження, яке дало оцінку захворюваності серед австралійців в 2,3%. Причому захворюваність на півдні континенту була вище, ниж на півночі.
Декілька досліджень показали, що статевої різниці за частотою захворюваності нема, хоча у жінок псоріаз частіше розвивається у більш молодому віці, ніж у чоловіків.
Аналіз зчепленого наслідування зумовленого генами, що розташовані у короткому плечі шостої хромосоми (6p), дозволяє припустити зв'язок між статтю батька, що має псоріаз, і вірогідністю його розвитку у дітей — більша частка пацієнтів з псоріазом в родині має схильного до псоріазу батька, а не матір.
Важкість псоріазу, що маніфестував (коли пацієнт потребує лікарської допомоги), з віком збільшується, при тому, що захворюваність серед більш дорослих людей поступово знижується.
Оцінка епідеміологічних та клінічних характеристик псоріазу серед амбулаторних пацієнтів з бляшковою формою псоріазу свідчить, що існує значний зв'язок між віком ≤40 років та спадковістю. Частка чоловіків з рясною (>30% площі поверхні тіла) висипкою більше, ніж жінок. Існує зв'язок між ІМТ (індексом маси тіла) та площею висипки.
В 1985 році було виявлено два типи псоріазу. Тип I являє собою більшу групу, для якої характерні поява в більш ранньому віці (до 40 років) і значний зв'язок з родинною історією псоріазу. Тип II має відкладений початок (виникає у віці близько 60 років), спадкова схильність не спостерігається.
Зрозуміло, що абсолютно точно визначити поширення псоріазу і захворюваність по країнам важко внаслідок різних культурних, соціальних та економічних факторів, що мають місце в різних державах, бо це чинить вплив на розвиток систем охорони здоров'я та доступ пацієнтів до неї.